Герой Радянського Союзу Шпаковський Сергій Петрович (1919-1991)

      У роки війни командир 3-го взводу 496-ої окремої розвідроти 236-ої стрілкової дивізії. Це він разом з дванадцятьма розвідниками у маскхалатах першими у вересні 1943 року ввійшли в Єлизаветівку як визволителі. "Заходимо в одну хату. Нас стрічає злякана і приголомшена жінка. Схвильовано вона говорить:" Ми зараз підемо, зараз, всі підемо звідси". В чому справа? Виявляється, що жінка прийняла розвідників за німців і поліцаїв, які виганяли всіх жителів села на той берег Дніпра. Заглянули бійці на піч, а там за ширмою повно жінок і дітей. Ми сказали, що боятися їм нічого, що перед ними радянські воїни, і попросили швиденько залишити хату й сховатися в погребі, бо навколо йде бій, фашисти тікають..."
Цей епізод Сергій Петрович не раз згадував під час традиційних зустрічей з учнями школи та жителями Єлизаветівки. "У це село, - якось сказав  Шпаковський, - я завжди приїзджаю ніби до себе додому після довгої перерви."
     Сергій Петрович Шпаковський  ніколи не думав, що йому доведеться стати розвідником - ні тоді, коли закінчив полкову школу і був призначений помічником командира взводу, ні тоді, коли він, обпаленийтяжкими боями, уже сам командував стрілецьким взводом.     Наближався до кінця 1941 рік. Катастрофічно закінчилася операція "Тайфун" - цей авантюристичний задум гітлерівців взяти Москву і радянські війська розпочали контрнаступ. Це значною мірою підняло дух бійців, ще більше вселило в них надію, що ворога буде розбито і перемога буде на нашому боці."Тоді, -пригадував Сергій Петрович, - ми стримували натиск ворога. Було це в Харківській області. Викликав мене майор Макаров і наказав:"Сьогодні одержуєш нове завдання - підеш у розвідку на чолі групи бійців" І коротко виклав суть бойового завдання, яке ставилося перед нами. Треба булопробратися через село, окуповане німцями, вийти до річки, визначити товщину льоду, вивчити її береги. Командування хотіло знати, які реальні можливості просування наших військ після того, як ворога буде вибито із села. Нашій групі  вдалося пройти непомітно до річки. Зробили всі необхідні обстеження. Коли поверталися назад, угледіли кінний віз, на якому весело гелготали фашисти.  Вони нас не помітили і ми могли б мирно розминутися. Але я вирішив спершу нав'язати ворогу бій. Спочатку розстріляли коней. Оговтавшись, німці почали безладну стрілянину. Мої хлопці стріляли влучно, тож невдовзі бій стих. А я раптом відчув нестерпний біль у голові. Виявилося, що куля потрапила в каску, а осколок пішов глибше." Пізніше, на Кавказі, коли лейтенант Шпаковський очолював взвод розвідки, куля знову заділа йому голову.Не раз підстерігала його небезпека. Ризикуючи життям, добували "язика". Розвідка - це така служба, без якої аж ніяк не можна обійтися. Розвідка - це завжди небезпека.
     Його перша бойова нагорода - медаль"За відвагу". Орденом Червоної Зірки його нагородили при звільненні села Голубівки. Взвод, яким командував Сергій Петрович, першим увірвався в село, забезпечивши подальший наступ військ. Десь за півтори години потому жлдного фашиста не залишилося у селі.
1943 рік.Радянські воїни підходили до Дніпра. В ніч на 25 вересня20 розвідників236-оїстрілецької дивізії під командуванням лейтенанта С.П.Шпаковського форсували Дніпро біля селища Аули. З настанням темноти група на човнах переправилася на правий берег Дніпра. Завдання: розвідати сили противника, його вогневі позиції і тили, по можливості захопити плацдарм, утримуючи його, поки підійде підкріплення. "Здавалося, ми йшли прямо у пащу до якогось звіра. Чи страшно було? Так, бо нікому не хотілося, пройшовши стільки важких доріг, загинути від рук фашистів, коли їм ось-ось настане погибіль.
Бійці успішно вивантажили на берег зброю, боєприпаси. Командування наказувало: човни тримати на березі, щоб на випадок невдачі була можливість повернутися назад. Та ми вирішили: не для того висадилися на берег, щоб повертатися. Адже тоді завтра знову доведеться сюди пливти. Тому я відпустив веслувальників з човнами і одного зв'язкового, який повинен був доповісти обстановку командуванню.
     Перебіжками бійці дісталися до лісу. В цей час німці відкрили вогонь по човнах, в яких пливла рота автоматників. Всю увагу ворог зосередив на них, аж ніяк не чекаючи удару ззаду."
     "Вогонь!" - скомандував Шпаковський. І сміливі розвідники пішли в атаку. Поки німці відбивалися, частина автоматників висадилися на берег, хоча без втрат не обійшлося. Загинув і командир роти. Бійці, які підоспіли, приєдналися до групи Шпаковського.  На світанку окопалися. Коли розвиднілося, оцінили обстановку: на підвищеннях встановлено гармати, які безперервно б'ють по Дніпру. Значить, підмоги вдень не чекати. Крізь такий шквал ніхто не проб'ється.
     "Нам нічого не залишалося,  як утримувати плацдарм. Відбили три атаки, потім ще три, і ще. Залишилися лічені гранати. Їх я роздав найвлучнішим бійцям, а решті наказав кидати каміння, тобто створювати видимість, ніби у нас все гаразд з боєприпасами. З величезними труднощами відбили одинадцяту атаку. Коли стемніло, німці трохи вгамувалися.Уночі на плацдарм висадився полк. А на ранок 27 вересня на  правому березі Дніпра були вжде всі стрілецькі полки, артилерія і міномети 236-ої стрілецької дивізії."
      Плацдарм, який відвоювали і утримували мужні розвідники, відіграв вирішальне значення у визволенні міст Дніпропетровська і Дніпродзержинська. А Указом Президії  Верховної ради СРСР від 1 листопада 1943 року всім бійцям групи Шпаковського  було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.